Суддя Касаційного цивільного суду ВС Наталія Сакара під час онлайн-семінару, організованому КЦС ВС, звернула увагу, що в ЦПК в якості належного способу повідомлення закріплено направлення повідомлення саме на офіційну електронну пошту.

«Під офіційною електронною поштою розуміється адреса електронної пошти, яка вказана користувачем в ЄСІТС, що складається з складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. Тобто, зазвичай ці адреси закінчуються «mail.gov.ua», зазначила вона.

В той же час, в якості офіційної електронної пошти також може використовуватися адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

«У тому випадку, якщо в матеріалах справи наявна довідка про те, що документи доставлені до електронного кабінету, ми вважаємо, що таким чином особа отримала інформацію на свою офіційну електронну пошту, тобто, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи», додала Наталія Сакара.

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділі «Мої справи».

Повідомлення на власну електронну пошту учасника справи

Втім, як зазначила суддя, нещодавно дещо змінилася позиція Верховного Суду з приводу можливості повідомлення осіб не на офіційну електронну пошту.

Раніше існувала позиція, що якщо особа направила зі своєї власної електронної пошти суду певну інформацію, то суд може на цю адресу їй відповідати і листуватися. Але зараз ВС орієнтується на те, чи була зазначена певна електронна адреса у документах, направлених особою до суду.

«Виходячи з нової практики, і це вже постійно презюмується, у тому випадку, якщо особа, звертаючись до суду, в заяві або по суті справи, або в заяві з процесуальних питань, вказала свою електронну пошту, яка не є офіційною, то ми вважаємо, що вона погоджується на отримання повідомлення саме на цю електронну пошту, тобто, діє презумпція обізнаності – особа має цікавитися, чи отримала лист», зазначила доповідач.

Отже, Верховний Суд виходить з того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

«Разом з тим, презумпція обізнаності стосується тих суб’єктів, які подавали заяви до суду.

Якщо ж відповідач не подавав заяву до суду, де вказана його електронна адреса, але вона зазначена позивачем, то презумпцію обізнаності застосовувати не можна», - підкреслила Наталія Сакара.

Постанова ВС

Зокрема у Постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18 щодо аргументу касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначено наступне.

У касаційній скарзі заявник зазначав, що апеляційним судом розглянуто апеляційну скаргу без участі відповідача, він не отримував ухвали про відкриття провадження по справі та повістки з викликом на судове засідання, що є порушенням його права на справедливий суд.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2022 року представник - адвокат звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив свою електронну адресу.

Також вказана електронна адреса була зазначена, як і електронна адреса відповідача.

Учасникам справи, зокрема, представнику - адвокату на електронну адресу були надіслані електронні листи з повідомленнями про розгляд справи за його апеляційною скаргою, зокрема, на 5 липня 2022 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).

Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

За таких обставин посилання касаційної скарги на те, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи є безпідставними.

Крім того, Верховний Суд виходить із того, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року  у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Джерело "Судово-юридична газета"